Числа 666 і 616 в Апокаліпсисі

Про користь письмової лічби

Григорій Міхнов-Вайтенко

(Про користь письмової лічби)

Це нарис статті для книжки за мотивами циклу лекцій «Імперія чи Христос», прочитаного в Санкт-Петербурзі в січні–лютому 2016 року. У цій замітці матеріал викладено тезово й без посилань (їх буде додано в остаточному варіанті статті).

«Об’явлення Івана Богослова» — завершальна й найважча для сприйняття книга Біблії. Розглянути деякі аспекти цієї книги нам було потрібно в контексті спроби визначити ставлення першохристиян до імперської парадигми. Несподівано такий погляд дав чимало матеріалу, який ще потребує осмислення. Так чи інакше, ось деякі попередні результати:

1) Багатьох читачів і тлумачів Об’явлення збиває з пантелику звернення Івана до Ангелів семи Церков, тобто семи різних міст. У нашому сприйнятті ці Церкви ототожнюються з Церквами пізнішого часу: кількісно, структурно і, що важливіше, національно та якісно. Насправді на час написання Об’явлення (це період між 86 і 105 рр. н. е.) склад Церков майже не відрізнявся від того, яким він був за часів місіонерських подорожей Павла. Певне зростання відбулося після зруйнування Єрусалима, але в основі своїй першохристиянські громади лишалися тими самими домашньо-синагогальними громадами, які передусім були юдейсько-елліністичними за мовою, ментальністю й культурою.

2) У період від зруйнування Єрусалима в 72 році аж до сумного кінця повстання Бар-Кохби месіанські сподівання в юдейському середовищі зросли як ніколи, і водночас вони органічно накладалися на очікування першохристиянами якнайшвидшого Другого Пришестя Ісуса Христа. Ці очікування давали химерні плоди. До того ж у юдейському середовищі активно розвивається інтерес до Мішни (усного передання, або Усної Тори), інтерес до знання таємного (гностицизм) і, коли казати сучасною мовою, до найрізноманітніших інших толків та єресей.

3) Такий читач Об’явлення. Саме до нього звертається Іван, і тому мова Об’явлення грецька, але весь образний ряд старозавітний (пророчо-апокаліптичний). Для нас, людей іншої культури, у Священному Тексті важливіші ясний зміст, оповідний характер, звичність образів. Можливо, тому досі такий популярний жанр житій (байдуже, святих чи «несвятих»). В Об’явленні ми бачимо щось зовсім інше. Ба більше, людині, яка ніколи не розгортала Старого Завіту (пророчих книг), а обмежувалася читанням лише Нового Завіту, книга Івана Богослова видається недоречною, зайвою під однією обкладинкою з Євангелієм. (Наважуся припустити, що саме відчуття такої чужорідності разом зі спогадом про справжню природу адресата аж до Карфагенського собору 419 року заважало на Сході включити Об’явлення до переліку книг Нового Завіту.)

4) Яка ж ідея панувала в середовищі, до якого звертається Іван? Проста ідея реваншу. Ідея побудови нової (своєї) імперії на чолі зі «своїм» царем-месією. І цю ідею однаково добре сприймали і юдеї Храму, і юдеохристияни. І ось тут дуже важливо, що за приклад, за взірець для наслідування вони мали не Рим, який був ворогом і антагоністом. Взірцем для них був Вавилон.

5) Саме Вавилон — головне «недобре слово» в Об’явленні. Можна впевнено стверджувати, що в Об’явленні йдеться про боротьбу двох ідей, двох царств, власне Царства Агнця і царства Звіра. І «Вавилон-блудниця» фактично стає своєрідним рефреном цієї оповіді.

6) Виходячи з такого розуміння, можна дещо інакше прочитати послідовність появи «вершників» із 6-го розділу. Імовірно, перший (найпривабливіший) — це імперія Вавилона (саме тоді юдейську громаду захопила перспектива такої ідеї, приміряної на себе); другий вершник — Рим, війна; а далі голод і смерть. Ідея послідовно перетворюється на механізм руйнування.

7) Хто ж є «ідеологом» юдейського відродження, будівництва Нового Єрусалима? Це дуже важлива постать для розуміння і юдейської містики, і історії. Рабі Аківа бен Йосеф. Людина, яка, за деякими даними, народилася в 17 році н. е. (тобто ровесник Івана) і дожила до глибокої старості. Його стратять римляни в 135 році після падіння фортеці Бейтар. Саме з його ім’ям пов’язують перші записи Тлумачень Мішни, саме він стане мимовільним засновником і талмудичної, і кабалістичної традиції. Зрештою, саме він проголосить Бар-Кохбу царем-месією, і це забезпечить юдейському повстанню великий початковий успіх. Судячи з усього, антиімперський пафос Апокаліпсиса звернено до Аківи або принаймні до його учнів і послідовників.

8) Однією з традиційних загадок Об’явлення є слова: «Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість» (13:18). Зазвичай, намагаючись зрозуміти, що ж мав на увазі Іван, звертають увагу на те, що в юдейській і в грецькій традиції числа записували літерами, а отже, збагнути задум Івана можна, лише з’ясувавши послідовність цих літер. Найчастіше тлумачам виходило ім’я Нерона, рідше когось іншого (хоча є версії від Калігули до Гітлера і Сталіна, справа смаку). Власне, якщо вважати вершників Апокаліпсиса однією й тією самою Римською імперією, то й звір є її породженням, а отже, імовірніше саме ім’я Нерона; проте викликає питання якесь його самостійне існування.

9) Розкриття таємного змісту (власне те, чому значною мірою присвятив своє життя рабі Аківа), гематрія, передбачає отримання суми-ключа. Це свого роду біблійна нумерологія. Яка ж ця сума для числа Звіра? Додавання трьох шісток дає 18, що спершу розкладається на 1 і 8, а 1 плюс 8 у сумі дає дев’ять? Так? Цей варіант теж розглядали неодноразово. Дев’ять відповідає дев’ятій літері єврейського алфавіту (тет) і в гематрії означає доброту, любов, духовну енергію. Якось не дуже пасує для опису Звіра. Отже, щось не так? Так. Ми застосовуємо некоректний алгоритм лічби. Жодних «трьох шісток» просто не існувало. До арабської системи лічби ще пів тисячоліття.

10) В Юдеї за часів Другого Храму вживали шістдесяткову, вавилонську систему лічби. Досить згадати міри ваги, довжини та грошові одиниці (міна, талант, стадій). Ця система була надзвичайно важлива в будівництві (360 градусів), у розрахунку часових проміжків, у спостереженні за зорями (звідки прийшли волхви до Немовляти Ісуса?). Для запису ця система використовувала лише два види знаків: одиниці й десятки.

Іван уживає грецьке дієслово «порахувати»*, яке походить від підрахунку камінців під час голосування. Це підказка. Навіть простий підрахунок галочок-пташок дасть вісім, але й математична дія, власне «гематричне» розв’язання, дасть спершу число 17, а сума 1 плюс 7 ту саму вісімку.

Записати це можна приблизно так:

Можуть заперечити, що в багатьох ранніх кодексах замість числа 666 стоїть число 616. Це справді так, але дивовижно, що обчислення числа 616 у шістдесятковій системі теж дає вісімку. 616 має ось такий вигляд:

11) Чому ж відповідає гематрія числа вісім? Вона відповідає літері хет:

В арамейському написанні часів імперії ця літера мала такий вигляд:

Тлумачення цієї літери в рабі Аківи цілком однозначне: хет — «гріх». І оскільки для Івана перша імперія — Блудниця Вавилон, то він і шифрує вавилонською лічбою поняття гріха. Людина (і ангельське воїнство) бореться зі Звіром, ім’я якого «гріх», ім’я людське. А сама загадка, яку пропонує Іван, цілком споріднена з дитячою: «скільки буде три, три, три…». Іван застосовує аристотелівський принцип, пом’якшуючи весь жах намальованої картини тим, що вводить у текст загадку-шараду. Людині, яка знає вавилонську лічбу і принципи гематрії, це зрозуміло.

Можна ще зазначити, що й сама літера хет є символом обезголовленого звіра.

І автор «Об’явлення» дає нам підказку ось такими рядками:

3 А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смертельна її вздоровилась.

І нижче, у тому самому 13-му розділі:

14 І зводить вона мешканців землі через ознаки, що їх дано їй чинити перед звіриною, намовляючи мешканців землі зробити образа звірини, що має рану від меча, та живе.

12) Отже, головною думкою Об’явлення стає протиставлення будь-якої земної конструкції як царства Звіра-гріха Царству Агнця. Мабуть, ця думка здавалася сучасникам надто простою, раз вони не дослухалися до умовлянь Апостола. Утім, не лише сучасники, а й нащадки не хочуть його чути.

---

* ψηφίζω 1) лічити, вираховувати, обчислювати (Polyb., Anth.; αριθμόν τινος NT): τοις δακτύλοις ψηφίζω Plut. лічити на пальцях; 2) переважно med. подавати голос (камінцем), голосувати: ψηφίζω δίκην κατά τινος Soph. голосувати (виносити) вирок комусь; το ψήφισμα εψηφίσθη Lys. було ухвалено постанову; τα ψηφισθέντα πλοια Xen. і αι ψηφισμέναι νηες Aeschin. встановлений голосуванням флот; εψηφισμένος θανειν Eur. засуджений до смерті; εις την υδρίαν ψηφίζεσθαι Xen. опускати свій камінець в урну; ψηφίζεσθαί τινι Dem. голосувати за когось; ψηφίζεσθαι περί і υπέρ τινος Plat., Aeschin. голосувати щодо когось (чогось); 3) med. вирішувати голосуванням, ухвалювати голосуванням (πόλεμον Thuc.; σπονδας ποιεισθαι Arph.): ψηφίσασθαί τινι το διαδίκασμα Lys. присудити комусь предмет суперечки; ψηφίσασθαί τινά τινα Plut. більшістю голосів оголосити когось кимось; εναντία ψηφίσασθαι Plat. голосувати проти; τοιούτου γνώματος κοινωνος ων ψηφίζομαί τι δραν Aesch. я приєднуюся до спільної думки, що треба якось діяти; μένειν εψηφίζετο Her. (Леонід) провів рішення про те, щоб залишитися.

Джерело словникової статті: http://superbook.org/UBS/S/D/6368.htm

Уперше опубліковано: nestoriana.wordpress.com